Виховний захід "Українські вечорниці до дня народження Т.Г. Шевченка"

Українські вечорниці до дня народження Т.Г. Шевченка

Зал прикрашений українськими рушниками, квітами. На стіні висить портрет Шевченка. Збоку лава покрита домотканим рядном та стіл, застелений скатертиною з українським узором. Дівчата і хлопці одягнені в українські костюми.

Ведуча 1. Шановні гості нашого вечора! Ми раді вітати вас у нашій господі. Давайте разом перенесемося у далеке минуле нашого народу. Тихше...ніч яка місячна! Зорі, як спілі вишні. Он там, під вербами тече річка, біліють хати...

Ведуча 2. З давніх – давен молодь наша намагалася спілкуватися. Де ж збирались вони, коли не було нічних клубів та дискотек? Вони ходили на вечорниці. Ой, нене, нене! Давно це було!

Хазяйка. Як подумаєш, коли ще дівували, як зачуєш де-небудь вечорниці, так тини тріщать, а тепер...

От скоро й треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачиналися...

Ой, що ж це й справді, нікого не буде? Ой, хтось іде...

 (Чути пісню, ідуть дівчата і співають пісню „В саду гуляла”, стукають у двері).

В саду гуляла, квіти збирала, (2)

Кого любила причарувала

Хазяйка. Зраз, зараз відкрию. Насилу діждалась!

Дівчата. Добрий вечір!

Хазяйка. Прошу, прошу, дорогі гості!

Дівчата. А де ж це наші хлопці подівались?

Хазяйка. А й, справді немає.

(Чути пісню „Ой на горі та женці жнуть”. Заходять парубки)

Ой на горі та женці жнуть, (2)

А попід горою,  яром-долиною

Козаки йдуть. Гей, долиною,

Гей, широкою Козаки йдуть.

А я вже думала, що ви не прийдете. Чого ви так довго барилися?

Дівчата. Мати не пускала!

Хлопці. Дівчата переймали! Батько не пускав! (Дівчата і хлопці танцюють „Гопак”)

Хлопець. Ще раз, добрий вечір, хазяйко!

Хазяйка. Добрий вечір!

Хлопець. Ой дайте води напитися, бо так хочу їсти, що аж переночувати ніде.

Хазяйка. Щось не теє ти говориш, дивні слова, хлопче, мовиш, краще ось що: нам скажи, що робити вмі­єш ти?

Хлопець. Можу ложки майструвати ще й затанцювати. А як буде ваша ласка — побрехеньки розказати.

Хазяйка. О, це добре діло, заходь та розказуй.

Хлопець. Іду я з ярмарку, по колоді че­рез воду. Тільки став на колоду - та шубовсть у воду вимок, висох, став на колоду. Та знов - шубовсть у воду.

Хазяйка. Ну, тебе не переслу­хаєш.

Хлопець. Коли наше не влад, то ми з своїм назад.

Хазяйка. Всі вже в зборі. Будемо вечорниці починати. А щоб вільно себе почувати, треба в рідної неньки дозволу спитати. (Ведучі подають хліб і сіль директорові школи.)

Ведучі. Люба наша ненько! Хліб-сіль просимо прийняти. Чи дозволите вечорниці розпочати?

(Директор приймає хліб і сіль.)

Директор. Хліб-сіль приймаю, вечорниці розпочати дозволяю!

Ведуча 3. Здавна Україна славиться жартами, дотепами,

Славиться землі окрасою, своїми поетами.

Ведуча 4. І один із них сьогодні нас зібрав докупи,

 і зійшлися у цім залі Шевченка онуки.

(Дівчата на вишитому рушнику підносять хліб до портрета Шевченка.)

Ведуча 1. Хліб-сіль тобі, Тарасе, сьогодні підносимо,  

Вшанувати цю гостинність оплесками просимо.

Ведуча 2. Ти перед нами стоїш, як світоч,

 Ти перед нами гориш і світиш.

Ти перед нами, ти серед нас

Бо палав ти, але не згас.

Ведуча 3. В грудях народу – у кожній жилці,

В гаях народних – у кожній гілці,

У кожній хвилі твого Дніпра

Цвіте твій голос і не вмира!

Ведуча 4. Твій голос повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,-

Твій сон щасливий, твоя зоря;

Велика, вольна, нова сім’я.

(Дівчата кладуть гірлянду до портрета Шевченка)

Ведуча 1. Сіяйте вікна, гриміть оркестри,

Вінок безсмертя сплітайте, сестри!

Поета славить країна дужа

Дівочий голос і голос мужа.

(Звучить уривок з вірша „Заповіт”)

Як умру, то поховайте мене на могилі,

Серед степу широкого, на Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі,

Було видно, було чути, як реве ревучий...

(Лунає уривок з пісні „Реве та стогне Дніпр Широкий”)

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма...

(Уривок із п’єси Т.Г. Шевченка „Назар Стодоля”)

Хазяйка. Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат. Не питайся голубко, стара будеш.

Хазяйка. Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!

Гнат. У тебе сьогодні вечорниці?

Хазяйка. Хіба ж наші вечорниці для вас. Ви так тільки прийшли – посміятися.

Гнат. Так таки і посміємося, коли буде весело.

(Вбігає Стеха)

Стеха. Ох, матінко моя, як я утомилася! Шуточки? Оббігала усі усюди. (оглядається) Ах, боже мій! Я і не бачу. Добрий вечір вам! От уже й не думала й не гадала! Спасибі! Не поглушались наших слобідських вечорниць. Так уже й здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигирині. 

Гнат. Ну, а у вас же краще.

Стеха. Годі – бо вам сміятися.

Хазяйка. Чи прийде хто?

Стеха. Як же всі прийдуть.

(Гнат бере за руку хазяйку і відводить в сторону, Назар підходить до Стехи).

Гнат. (до хазяйки) У мене щось голова розболілась, піду подивлюсь, який місяць. Чуєш? А про Кобзаря, мабуть, і забули. Збігай лишень. Без нього і гульня не гульня.

Хазяйка. Стехо! Ти звала Кирика?

Стеха. Моя матінко! І забула. Я зараз збігаю.

Гнат. Вп’ять де-небудь застряне збігай лучче сама.

Хазяйка. Добре. (Хазяйка і Гнат виходять)

Назар. (бере за руку Стеху) У мене просьба до тебе Стехо.

Стеха. Знаю, знаю яка просьба: сказать панночці, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тільки не те, що перше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.

Назар. Се не помішає, мені тільки одно словечко сказать. (дає їй червонець) На тобі, ще й плахта буде, коли услужиш.

Стеха. Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Ні, таки на своєму поставив старий сатана.

Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

Стеха. Зроблю, зроблю тільки...

Назар. Не бійся! Більше копи лиха не буде... А коли хочеш, так і ти з нами. Ну лишень, чкурнем.

Стеха. Куди з вами?

Назар. Туди, де лучче жити, де будеш ти панією, а не ключницею: чи второпала?

Стеха. Глядіть, чи не здурите ви мене?

(З шумом входять козаки і дівчата, хазяйка і Гнат. З гущі чути голоси)

Голоси. Ай да Стеха! От моторна, і тут успіла.

Стеха. Хто там горло дере, що успіла.

Гнат. Хто з вас отаман? Чи есть музики?

Голоси. І Кобзар і музики!

Гнат. А пісню вмієте заспівати?

Голоси. А як же!

(Всі співають уривок з пісні: „Ой на горі два дубки”)

Ой на горі два дубки (2р.)

Ой на горі два дубки, два дубки,

Та й злилися докупки.

Вітер дуба хитає (2р.)

Вітер дуба хитає, хитає

Козак дівку питає.

Ой дівчино чия ти (2р.)

Ой дівчино чия ти, чия ти

Ой чи вийдеш гуляти.

Гнат. Молодці!

Карпо. Чому це ти подряпаний?

Хлопець. Та я ж купав кота.

Карпо. А я от не подряпаний, хоч теж купав свого...

Хлопець. Еге ж! Ти не викручував і не сушив його!

Голоси. А де ж наш Кобзар? Сюди його! Ану лишень яку-небудь пісню з при говірками, або казочку-страховиночку, щоб цілу ніч не заснулося. (серед натовпу одні кричать пісню, інші – казку)

Кобзар. Добре-добре хочте казочку, хочте пісеньку.

Голоси. Казку, казку! Ні пісню та таку, щоб жишки затрусились. Ми ще не танцювали. Натанцюєтесь іще, поки до третіх півнів.

Хазяйка. Звісно казку, поки іще не так пізно, а опісля і слухать страшно буде.

Кобзар. Коли казку, так казку, мені все одно. (прокашлюється)

 У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею стоїть гора висока; а в тій норі нора глибока; в норі сидить не звір, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця – не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що вона була у Туреччині важкою, такий сказав арминський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте в тисячу разів краща її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з’їла її, та з того часу сидить у норі і, невгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсть тобі всіх тай годі, – і дівчаток, і хлопчиків...

Стеха. І хлопчиків? Ах вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тієї гори!

Голоси. А щоб ти зробила?

Стеха. Що? Задушила б.

Хазяйка. Та годі вам кричать. Пора вже й пісню заспівать.

(Звучить пісня: „Сало”)

Ведуча 2. Досить вам співати, хочем слово ми сказати

Про батька Тараса, про нашу окрасу.

Ведуча 3.Не забули тебе, батьку, в Шевченковім краю,

 З твоїм іменем живемо, твоє ім’я славим.

Ведуча 4. Звеличаємо піснями рідну Україну,

                І вітаєм твоє слово, як малу дитину.

(Вірш „І мертвим, і живим, і народженим”)

Ведуча 1. Україна – це тихії води, ясні зорі, зелені садки і чарівні українські пісні.

(Хоровод „Пливе човен”)

Пливе човен, води повен

Тай накритий листом (3р.)

Не хвалися дівчинонько

Червоним намистом (3р.)

Бо прийдеться, доведеться

Намисто збувати (3р.)

Молодому козаченьку тютюн купувати.

Пливе човен, води повен

Тай накритий лубом (3р.)

Не хвалися козаченько

Кучерявим чубом (3р.)

Бо прийдеться, доведеться

Під аршин ставати (3р.)

Молодого козаченька

В військо віддавати (3р.).

(Уривок з твору Квітки – Основ’яненко „Сватання на Гончарівці”)

Вбігає Стецько, на шиї в’язка бубликів, він голосно регоче і оббігає сцену. Замітив Ульяну, підходить до неї, довго думає і говорить.

Стецько. Та й патлата! (регоче). А що у вас варили?

Ульяна. (стоїть на місці, не звертає на нього уваги, сумно відповідає) Нічого!

Стецько. Ну!.. Ну!.. а тепер... що?

Ульяна. Що? Стецько. Що? Ульяна. Що? Стецько. Що? Ульяна. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш ­– бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.

Ульяна. Так піди до батька та розпитай, коли позабував еси!

Стецько. Так він – бо добре казав, не іди, каже – говорить, від неї поки обо всім не домовишся.

Ульяна. Ні об чім нам не домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?

Ульяна. Ні, голобчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде? Ульяна. Тим, що не піду. Стецько. А чом не підеш?

Ульяна. Тим, що не хочу. Стецько. Та чому не хочеш? Ульяна. А не хочу – тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Ульяна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся , то вона і піде. От я і женихаюсь.

Ульяна. Та я тобі  і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тільки скажу йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця й дасть. (здихнув) Я вже пробував.

Ульяна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько. Н треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

Ульяна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, хай бог милує. А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання, ще вилами писане.

Стецько. Ей!.. Чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько сказав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я підожду, а поки ще ласкою просю: Піди за мене!

Ульяна. (в сторону) Що мені з дурнем товкти? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

Стецько. Так це ж  увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?

Ульяна. А як же! Присилай, присилай! (в сторону) Побачиш якого облизня піймають.

Стецько. А піч колупатимеш?

Ульяна. А як-то вже не колупатиму? Отак усю повиковирюю (дере його по обличчю)

Стецько. (сміється) Бач, яка жартівлива! Але трохи баньок не викулупала. Зачим так робити?

Ульяна. За тим, що я тебе шаную (в сторону) Як ту собаку рудую.

Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: Як ми оженимося, то що будемо робиги? Га? Кажи, кажи.

Ульяна. Ти знаєш, а я не знаю.

Стецько. Пожалуй, я знаю. А ти чи знаєш?

Ульяна. Та не знаю, ну тебе зовсім.

Стецько. (сміється) Еге! Так я тобі усе розкажу: Ніде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (сміється) Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, тай посідаємо, тай їстимемо. А я так люблю їсти. Усе їв би та їв би. (сідає їсть бублики)

Карпо. (до Лавріна) А ти, брате, чого зблід, що з тобою сталось?

Лаврін Та за мною через степ аж 100 вовків гналось!

Карпо. (оглядається) Що з тобою? 100 вовків! Де б їх стільки взялось?

Лаврін Ну, нехай вже і не сто, а 50 гналось!

Карпо. Та й 50 диво в нас де б їх стільки взялось?

Лаврін Не, нехай не 50 але 10 гналось!

Карпо. Тамі 10 не було — знать — один всього.

Лаврін. Нехай один, аби вовк — Страшно і одного.

Карпо. А може то і не вовк?

Лаврін. А що ж то: маленьке сіреньке, а хвостик як шило?

Заходять цигани. Циган прихорошуєть­ся. Поправляє пояс.

Циган. Добрий вечір вам у хату. Чи приймаєте до господи?

Хазяйка. Хто ви такі?

Циган. Та ми цигани, прохожі старці.

Циганка. Пустіть погрітися.

Хазяйка. Заходьте, місця всім ви­стачить! (Циган залицяється до дівчат.)

Циган. Ой які дівчата!

Циганка. Кому погадати, пово­рожити? Всю правду скажу (Підходить до парубка)

Молодий, красивий, гарний, чор­нобривий. Позолоти ручку, всю правду скажу!

Парубок. Повтори все, що сказа­ла тричі, тоді й ручку позолочу.

Циганка. От народ пішов, нія­кого тобі заробітку, нічому не вірять! (Цигану. А циган «танцює», розходив­ся по сцені). Мабуть, не буде тут по­живи. Доведеться далі йти.

(Тягне цигана за руку. А той «витанцьо­вує», кидаючи оком на дівчат.)

Ведуча 2. Здавна славилась Вкраїна роботящими руками, гарними піснями, мужніми захисниками, народними умільцями та сміливцями.

Ведуча 3. А скільки то скоромовок та гуморесок знали наші предки. А хіба ми, парубки і дівчата та менш вправні?

Оголошується конкурс на кращого скоромовця. Послухайте скоромовку:

„Прийшов Прокіп – кипить окріп. Пішов Прокіп – кипить окріп.

Як при Прокопові кипить окріп, так і без Прокопа кипить окріп.” А хто краще?

Ведуча 4. Оголошується конкурс на кращого знавця гуморесок. (Гумореска)

Хазяйка. Та годі вам розмовляти, жартувати, час столи вже накривати. Та які ж вечорниці можуть бути без вареників.  (Вбігає Стецько.)

Стецько. Ось і я до вас вернувся, ось і я вже схаменувся і женитися не буду ні до віку, ну до суду. Так і батькові скажу. А нащо він оженився? Я й без нього б народився, (Побачив вареники)

О, я люблю їсти! (витягує ложку). Я б і вдень їв би, і ввечері їв би.

(Бере вареник, його дівчата виштовху­ють геть.)

(Пісня „Вареники”)

Наварили вареничків для гостей хороших

Їжте, їжте варенички, Їжте дуже просим.

В кожній хаті на Вкраїні Варенички варять нині.

Вас чекають у макітрі Варенички дуже ситні.

Милі гості, просим сісти, Вареники будем їсти

Вареники непогані Вареники у сметані.

Їжте, їжте, скільки хочте Рахувать не станем.

Може кому буде мало, То ми ще добавим.

В череп’яну макітерку Ми їх положили

Олійкою з цибулькою Добре помастили.

Їжте, їжте варенички, гості наші любі

Вони трохи гаряченькі, не попечіть губи.

Хазяйка. Українські вечорниці вже ми закриваєм

На наступний раз у гості ми вас всіх чекаєм.

Ведуча. На добраніч любі гості, не цурайтесь хати

В цій господі вас щоразу раді ми вітати.

Всі разом. До побачення, будьте здорові.