Доповідь на тему: «Інноваційні методи навчання»
Процес реформування освіти в Україні передбачає застосування нових форм роботи в межах традиційної системи. Адже проблема радянської освіти, що значною мірою була зорієнтована на інформативні цілі, автоматично переноситься в сьогодення. Збільшується кількість навчальних предметів, розширюються межі навчальної програми, але при цьому традиційно головним залишається питання: „Що вивчати?” Жоден, навіть найталановитіший учитель не встигає за розвитком наукового технічного процесу, тому головним питанням є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій в організації процесу навчання.
Однією з основних цілей сучасної школи є забезпечення учнів великим обсягом знань з усіх предметів. Це створює підґрунтя для формування всебічно розвинутої, самостійної особистості. Серед предметів базової освіти чимало уваги приділяється природничо-математичному циклу і, зокрема, хімії. Переді мною, як перед учителем хімії, завжди стояла задача зацікавити учнів, дати їм певні знання, сформувати вміння та навички з даного предмету. Щоб надати учням можливість вирішити поставлені перед ним завдання, я, як сучасний учитель, будую свої уроки таким чином, щоб навчити дитину користуватись навчальною інформацією, не зазубрювати, а розуміти, думати, відокремлювати головне, оскільки діюча програма для загальноосвітніх шкіл дає лише загальні уявлення і не перевантажена фактичним матеріалом. Враховуючи, що у класі є діти з різним рівнем навчальних мотивацій, я прагну забезпечити навчальну діяльність і тим, кому цікаво зрозуміти та розібратися в сутності речей, і тим, кому достатньо знати навіщо цей предмет включили до циклу шкільних дисциплін.
При проведенні уроків хімії протягом п’ятнадцяти років, я дійшла висновку, що моя роль у викладанні предмету зводиться до спрямування дій, які ведуть дитину від незнання до знання, показують логічність усіх причинно-наслідкових зв’язків, формують уміння самостійно працювати. За таких умов, я вже не тільки викладач, який прийшов дати знання та примусити відтворити одержану інформацію, а, насамперед, учитель-консультант, що допомагає учневі та спільно з ним вирішує його проблеми. Я впевнена, що знання мають бути набутими, одержаними, відкритими самими дітьми, лише тоді вони матимуть для них значущість. Проблему набуття знань, як і інші освітні завдання, я намагаюсь вирішити шляхом зацікавлення дитини, створення умов для того, щоб у неї з’явилась потреба в освіті.
Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, я пам’ятаю, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо учитель, який її втілює, не розглядатиме її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв’язків. Розроблена і описана технологія – це одне, а реалізація її на уроці – зовсім інше, адже вона несе відбиток особистості, ментальності, інтелекту конкретного вчителя.
На своїх уроках я пов’язую три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Залежно від участі учнів у навчальній діяльності, я використовую пасивну модель, коли учень – „об’єкт” навчання, також активну модель, коли учень – „суб’єкт” навчання і останнім часом почала впроваджувати сучасну інтерактивну модель (з англ. „interact”, де „inter” – взаємний і „act” - діяти). Пасивний тип навчання вимагає від учнів уважно слухати і дивитись, активний тип - передбачає застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів, а сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів і вчителя. Це взаємонавчання, де учень і вчитель є рівнозначними суб’єктами, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають і вміють, а педагог лише виступає в ролі організатора процесу навчання.
Такі підходи до навчання не є зовсім новими для української школи. Частково вони використовувалися на початку ХХ століття й були поширені в українській школі у 20-х роках за часів масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані у той час лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі й трудові екскурсії були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за сталінських часів такі методи виявилися непотрібними. Вже на початку 30-х років українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з панівною стандартизацією засобів, форм і методик навчання. Інтерактивне навчання розробляв в своїх працях В. Сухомлинський, а також учителі новатори 70-х, 80-х років, творчість яких була скоріше винятком, аніж правилом. За радянських часів, педагогам нав’язувався комбінований урок, в той час як у Західній Європі і США активно розвивалися і удосконалювалися групові форми навчальної діяльності. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром штату Меріленд у 80-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учнів, а й на їх почуття, волю. Результати були відображені у схемі „Піраміда навчання ”: лекція забезпечує 5% засвоєння інформації, читання – 10%, візуальні методи (використання відео та аудіо матеріалів) – 20%, демонстрування – 30%, групові дискусії – 50%, активне навчання (практика через дію) – 70%, комунікативно – діалогове (навчання інших) або інтерактивне навчання – 90%. Понад 2,5 тисяч років тому Конфуцій наголошував: „Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію.” Ці прості твердження обґрунтовують важливість використання поряд з іншими методами, інтерактивні, що вимагають застосування ефективних прийомів спілкування, співробітництва учасників навчального процесу з метою спільного пошуку, активізації пізнавальної діяльності учнів за допомогою організації спілкування між собою, з учителем, між групами.
Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога. Тому, я поступово використовую ці технології, адже і мені і учням треба звикнути до них. Я гадаю, краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені „ігри”. Спочатку я використовувала на уроках окремі елементи інтерактивних технологій: робота в парах, в малих групах, у великій групі, потім почала впроваджувати мозковий штурм, коло ідей, мікрофон тощо. Я переконана, що використання інтерактивних технологій – це не самоціль, а лише спосіб створення атмосфери в класі, котра найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно орієнтоване навчання.
Наприклад, на уроці систематизації знань по темі „Значення окисно-відновних реакцій у природі та техніці”, я пов’язала три методи: пасивне навчання - учні слухають і дивляться, тобто я читаю і поясню; активне навчання - учні виконують творчі завдання, самостійну роботу, тобто вступають в діалог з учителем, але водночас, щоб створити комфортні умови, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, урок я проводжу у формі брейн-рингу (інтерактивне навчання). Цю ігрову модель я реалізувала за такі етапи: 1) на початку уроку орієнтувала дітей, ввела їх в тему, ознайомила з правилами гри; 2) далі підготувала учнів, виклала сценарій, поділила їх на групи; 3) основна частина уроку пішла на проведення гри; 4) замість обговорення я запропонувала учням рівневі-ступеневу самостійну роботу по варіантах.
При узагальнені знань з теми „Періодичний закон і періодична система хімічних елементів Д. І. Мендєлєєва”, учні на уроці виконували завдання біля дошки, обмінювалися питаннями з учителем, писали самостійну роботу (активне навчання), а також приймали участь у відтворювальну опитувані, слухали міні лекцію, спостерігали за демонстраційним дослідом (пасивне навчання). Та цікавою несподіванкою для всіх стали три сценки з „життя” хімічних елементів (інтерактивне навчання), після перегляду яких, учні записували на дошці використані в сценках рівняння хімічних реакцій, усно робили висновки з побаченого про фізичні властивості, добування, застосування і знаходження в природі розглянутих хімічних елементів та розташування їх в періодичній системі.
Я гадаю, що суть навчання на уроці з використанням інтерактивних методів зводиться до того, що навчальний процес відбувається за постійної активної взаємодії всіх учнів за допомогою моделювання життєвих епізодів з використанням рольових ігор, спільного вирішення проблем здобуття знань на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Враховуючи, що інтерактивні форми навчальної діяльності ґрунтуються на гнучкому поєднані фронтальних, групових та індивідуальних видів діяльності, а також на інтегруючому підході та врахуванні різних стилів пізнання, я активно використовую форми, спрямовані на збалансоване використання таких каналів передачі інформації, як ділова або рольова гра та інсценування.
Цікаво і повчально пройшов урок „Поняття про хімічні засоби захисту рослин” з теми: „Ароматичні вуглеводні”. Після актуалізації знань та повідомлення теми уроку, перед учнями я поставила питання доцільності використання отрутохімікатів, як засобів боротьби зі шкідниками рослин сільськогосподарського значення. Далі урок проходив у вигляді прес-конференції на тему: „Отрутохімікати за і проти”. Одні учні виконували ролі журналістів – представників різних періодичних видань, а інші – ролі вчених спеціалістів: хіміка, біолога, агронома і еколога (представника партії „Зелених”), попередньо підготувавшись до своїх виступів. Для закріплення знань учні прийняли активну участь в дискусії „займи позицію”, де вирішували питання поставлене учителем на початку уроку. Думки дітей розділились і кожен, озброївшись вагомими аргументами відстоював свою позицію до кінця. Не дивлячись на те, що питання залишилося відкритим, мета уроку була досягнута.
Для кращого сприйняття учнями нового матеріалу по темі: „Реакції обміну між розчинами електролітів”, я запропонувала їм інсценізувати казку. Знаючи, що рольова гра потребує ретельної підготовки, я роздала учням надруковані екземпляри сценарію казки, щоб учні мали змогу, не вивчаючи свої ролі, озвучувати їх. Перед початком уроку діти вибрали собі ролі казкових персонажів, ознайомилися з ситуацією, заохотили нерішучих учнів, а для встановлення атмосфери незвичності, переставили парти, як того потребував сценарій. Під час уроку я була в ролі інструктора – надавала консультації, в ролі судді-рефері – коректувала розподіл ролей, в ролі тренера – робила підказки для прискорення гри та в ролі ведучого – організовувала обговорення. Я запропонувала учням активну рухову діяльність при якій вони періодично змінювали місцезнаходження в класі: то сиділи за партами, то стояли, то знаходилися біля дошки, адже найкращий відпочинок – це зміна діяльності, а якщо нова діяльність весела, ігрова, дозволяє рухатись, то відновлення працездатності і активізації учнів до наступного етапу уроку відбувається дуже швидко і легко. Спочатку рольова гра учнів не була відшліфованою, бо деякі з них почувалися ніяково, тому я намагалася створювати серед дітей обстановку довіри. Учні за цією моделлю перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні, їм надається свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише правилами гри. Після інсценізації казки я провела обговорення, де учні в усній і письмовій формі закріплювали вивчений матеріал. Письмове обговорення проходило у вигляді короткотермінової.