Тематична інформація до річниці визволення
Христинівки від німецько-фашистських загарбників

Під час Великої Вітчизняної війни, христинівчани посилали на фронт своїх кращих синів, віддавали все необхідне для боротьби з ворогом. 25 липня 1941 року лінія фронту проходила біля Христинівки. Два дні жорстокі бої з окупантами вели частини 6-ї і 12-ї армій Південного фронту. 27 липня загарбники захопили містечко.

Трудящі Христинівки під час тимчасової німецько-фашистської окупації зазнали тяжких випробувань. Близько 4 тис. юнаків і дівчат  району гітлерівці силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Але люди не скорилися ворогові. Була створена підпільна патріотична організація для боротьби з фашистами. До її складу ввійшли машиніст П. М. Миколайчук, військовий фельдшер Г. Панченко, залізничник І. К. Кравчук і командир М.Д. Тодорчук. Організація поділялася на кілька груп. Командиром диверсійної групи був І. К. Кравчук. На станції час від часу гриміли вибухи, летіли під укіс ешелони. Першим диверсійним актом була старанно підготовлена і здійснена в травні 1942 року аварія ворожого ешелону на дільниці Шукайвода-Севастянівка. Під укіс тоді полетіли паровоз і вагони з військовим спорядженням, рух на залізниці було затримано на 13 годин.

Протягом 1942 року патріоти вчинили 3 аварії на залізничній колії між Христинівкою і Монастирищем. Пізніше до підпільників приєдналися воїни, які втекли з фашистського табору. В квітні 1943 року за завданням месників М. Д. Тодорчук встановив зв'язок з 2-ю Українською партизанською бригадою, що діяла на території ряду районів Вінницької та сучасної Черкаської областей. З того часу христинівська група увійшла до складу одного з її загонів.

Фашисти скаженіли, посилювали репресії. В кінці жовтня 1942 року вони стратили 22 заложники, які відмовилися видати підпільників. У відповідь на це диверсійна група доручила П. М. Миколайчуку вчинити аварію на самій станції. 8 листопада вони спрямували маневровий паровоз на поїзд, який входив на станційні колії з Росішок. У результаті з ладу вийшло два паровози та вагони з верстатами і зерном. Рух було затримано на 24 години. В лютому наступного року комсомольці зняли з гармат, що направлялися на фронт, замки. В липні 1943 року на перегоні Христинівка-Яроватка підпільники розібрали колію і пустили під укіс ешелон з вугіллям, яке фашисти везли до Німеччини. Крім того, підпільники переадресовували вагони, відрізували у них з'єднувальні рукави автогальм, перешкоджали відправленню молоді на каторгу до Німеччини, розповсюджували листівки, в яких закликали населення до активної боротьби з окупантами. Восени 1943 року зрадник видав патріотів ворогам. 18 учасників групи було заарештовано і по-звірячому закатовано.

Після Корсунь-Шевченківської битви в районі Умані-Христинівки було зосереджено велике угруповання ворога, тут відбувалися запеклі бої. 9 березня 1944 року бійці 202-ї та 206-ї стрілецьких дивізій, 3-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, 2-ї та 45-і механізованих бригад, 745-го самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту визволили Христинівку. З рук ворога було вирвано один з важливих залізничних вузлів, базу німецьких танкових з'єднань, опорний пункт, що прикривав південну групу фашистських військ. Крім того, були перерізані всі шляхи, що вели на південь і захід.

У визволенні Христинівки від ворога брали участь воїни багатьох національностей. Про це яскраво свідчать прізвища 32 бійців, викарбувані на пам'ятнику, встановленому 1950 року на братській могилі в центрі міста. Серед них росіяни, українці, білоруси, представники народів Кавказу та Середньої Азії.

Перемога над гітлерівськими загарбниками дорогою ціною дісталась жителям Христинівки: тільки в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 600 жителів міста, близько 200 з них не повернулося додому. 30 жовтня 1966 року на їх честь урочисто відкрито обеліск Слави. 593 чоловіка відзначено бойовими орденами і медалями, деякі –посмертно.

В тяжких умовах після визволення довелося трудящим Христинівки піднімати з руїн і відроджувати господарство. Окупанти вивели з ладу паровозне і вагонне депо, електро- і водонасосну станції, багато кілометрів станційних колій, повністю зруйнували вокзал, залізничні мости, житлові будинки, промислові підприємства.

Вже на 10 день після визволення Христинівки почали працювати МТС, всі служби залізничного вузла, маслозавод. Відновили роботу школи, лікарні, аптеки, дитячі ясла.

Під час Великої Вітчизняної війни, христинівчани посилали на фронт своїх кращих синів, віддавали все необхідне для боротьби з ворогом. 25 липня 1941 року лінія фронту проходила біля Христинівки. Два дні жорстокі бої з окупантами вели частини 6-ї і 12-ї армій Південного фронту. 27 липня загарбники захопили містечко.

Трудящі Христинівки під час тимчасової німецько-фашистської окупації зазнали тяжких випробувань. Близько 4 тис. юнаків і дівчат  району гітлерівці силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Але люди не скорилися ворогові. Була створена підпільна патріотична організація для боротьби з фашистами. До її складу ввійшли машиніст П. М. Миколайчук, військовий фельдшер Г. Панченко, залізничник І. К. Кравчук і командир М.Д. Тодорчук. Організація поділялася на кілька груп. Командиром диверсійної групи був І. К. Кравчук. На станції час від часу гриміли вибухи, летіли під укіс ешелони. Крім того, підпільники переадресовували вагони, відрізували у них з'єднувальні рукави автогальм, перешкоджали відправленню молоді на каторгу до Німеччини, розповсюджували листівки, в яких закликали населення до активної боротьби з окупантами. Восени 1943 року зрадник видав патріотів ворогам. 18 учасників групи було заарештовано і по-звірячому закатовано.

Після Корсунь-Шевченківської битви в районі Умані-Христинівки було зосереджено велике угруповання ворога, тут відбувалися запеклі бої. 9 березня 1944 року бійці 202-ї та 206-ї стрілецьких дивізій, 3-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, 2-ї та 45-і механізованих бригад, 745-го самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту визволили Христинівку. З рук ворога було вирвано один з важливих залізничних вузлів, базу німецьких танкових з'єднань, опорний пункт, що прикривав південну групу фашистських військ. Крім того, були перерізані всі шляхи, що вели на південь і захід.

У визволенні Христинівки від ворога брали участь воїни багатьох національностей. Про це яскраво свідчать прізвища 32 бійців, викарбувані на пам'ятнику, встановленому 1950 року на братській могилі в центрі міста. Серед них росіяни, українці, білоруси, представники народів Кавказу та Середньої Азії.

Перемога над гітлерівськими загарбниками дорогою ціною дісталась жителям Христинівки: тільки в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 600 жителів міста, близько 200 з них не повернулося додому. 30 жовтня 1966 року на їх честь урочисто відкрито обеліск Слави. 593 чоловіка відзначено бойовими орденами і медалями, деякі –посмертно.

В тяжких умовах після визволення довелося трудящим Христинівки піднімати з руїн і відроджувати господарство. Окупанти вивели з ладу паровозне і вагонне депо, електро- і водонасосну станції, багато кілометрів станційних колій, повністю зруйнували вокзал, залізничні мости, житлові будинки, промислові підприємства.

Вже на 10 день після визволення Христинівки почали працювати МТС, всі служби залізничного вузла, маслозавод. Відновили роботу школи, лікарні, аптеки, дитячі ясла.