Виховний захід

 «Чорнобиль – біль моя і туга»

Мета. Узагальнити поняття радіоактивності, ознайомитись з її шкідливим впливом на живі організми, з’ясувати актуальність цієї проблеми у всіх сферах життя та науки. Осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідаль­ності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє жит­тя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю. . Допомогти присутнім краще зрозуміти при­чини і наслідки трагедії; виховувати національну гідність, любов та бережливе ставлення до природи і рідної землі; формувати вміння співчувати людсько­му горю, готовність завжди прийти на допомогу.

Обладнання. В центрі зали — журнальний сто­лик, на якому знаходяться портрети пожежників, які загинули, червоні гвоздики, свічка пам'яті з чорною стрічкою, виставка книг «Чорнобиль — трава гірка», малюнки учнів «Чорнобиль — дзвін пам'яті», вислови, музичне оформлення, виставка рефератів.

 (На сцені - плакат, на якому написана назва заходу «Чорнобиль – біль моя і туга». Під плака­том - епіграф заходу, на стінах – фотодокументи.)

Чи знаєш ти, світе.

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить?!

Б. Олійник

(Діти танцюють український таночок, вмить музика замовкає і чути звуки сирени, на сцену виходить жінка в чорному:)

Зойкнула Земля чаїним криком:

—Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла Мати із іконним ликом:

—Йди, синочок. Хто ж, коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:

—Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

—Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
...І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля...

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і воля, небо і Земля.

Учениця.

Чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

А світло сузір'я семи лебедить, як струна,

І ворон осліплий від нього безкрило кона?

Не можна про це не сказати,

Мовляв, це було вже давно.

А перед очима батько-мати

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші - роздуми і факти,

Це все було, було, було.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

(Дзвони і музика підсилюються, потім посту­пово стихають і лине лише тиха музика, на тлі якої ведучі читають).

1-й ведучий. Чорнобиль — Скільки б не минуло років – це слово полум'янітиме в нашій пам'яті чорним вогнищем скорботи. Чорнобиль — невеличке районне україн­ське містечко київської області, що потопає в зелені вишень та яблунь. Воно одержало назву від різновидності гіркого полину -чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення, потім — місто, а згодом — і сучасна атом­на електростанція. До трагедії - спокійний, неквапливий доброзичливий світ. Тут, у цілковитій гармоні краса поліської природи, і сховані в бетон чотири блоки АЕС. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж доки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль.

2-й ведучий. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не віщувала біди. Ніхто навіть не міг подумати, що нависла над квітучою землею ядерна смерть. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалось отримати від при­роди хорошу погоду.

Незабаром Першотравневе свято, можна буде виїхати до Чорнобиля...Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 24 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорно­бильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

 (Звучить тиха музика).

Учениця

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

То стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Учениця

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

3-й ведучий. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у водах сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені... Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. (Звучить тиха музика). Вона - ця трагедія - ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого ми заплатили і ще заплатимо за людську недбалість.

Учень

Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи може викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще невідкритих ізотопів?

Сумлінна мисль немає меж,

її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

4-й ведучий. І згадали тоді люди, що у Книзі Книг - Біблії - говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «...засурмив третій янгол, — і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї — «Полин». І стала тре­тина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона». (Апокаліпсис).

5-й ведучий. Країна ще нічого не знає. Довгі три­вожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом.

(Демонстрація уривків з документального фільму)

6-й ведучий. Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вий­шла з-під контролю. За покликом рідної землі на захист свого народу уже через кілька секунд першими до палаючого реактора за три­вогою прибули пожежні ВПЧ-2  з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти лейтенантом Володимиром Правиком.

1-й ведучий. А Володимиру ж лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку... А це була незвичайна пожежа. Вона була набага­то страшніша, бо спопеляла на своєму шляху не лише те, що було зовні, а й невидимо випалювала все зсередини.

2-й ведучий. Потім прибуло підкріплення з міста Прип'яті на чолі з його бойовим побратимом зі СВІЧ-6 лей­тенантом Віктором Кибенком. Вступивши в полум'я смертельної не­безпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпе­ку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе. У них не було на це часу. Вони працювали.

 (Звучить «Реквієм»).

3-й ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерії Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттником. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там по хований, а він, Валерій Ходемчук...

Учень

Першим важко. Ви ж були найперші.

Із вогню та в полум'я ступили.

Не до подвигів і не до звершень, -

Ви ж собою людство все закрили.

Лейтенанти - ратники Вітчизни,

Юні сурмачі своєї долі.

Випали вам дні — страшні і грізні —

З чорним сонцем в синьому роздоллі.

Учень

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу —

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице — ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів.

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце — гордість матерів!

Учень

Збить треба пломінь! Зрізати назавше,

 З ніг без жалю зіб'є, зупинить крок

І ось він поруч, твердо ставши,

 Мов стриж весняний, Віктор Кібенко.

Який предивний ти, людський характер,

 Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

Учень

Що буде — враз обидва зрозуміли, —

Реактор другий тільки б зберегти,

 їм у собі знайти б незнанні сили —

 Не дать вогню в сусідній блок пройти!

І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі, що в огні.

4-й ведучий. Це була боротьба з вогнем у ядерному пеклі. Але вода проти ядерної стихії безсила. Нейтрони та гамма-проміння водою не загасиш... Відкритий реактор, а зверху, над його смертоносним радіаційним диханням, на величезній висоті, метушилися маленькі по­статі. З тріском палала вся площина покрівлі. Навкруги разом із вогнем вирував задушливий отруйний дим, що виїдав очі, киплячий бітум пропалював чоботи, в'їдався в шкіру, було не­ймовірно спекотно.

5-й ведучий. До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію: йод-131, цезій-134 і 137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240 - весь цей радіоактивний дощ роз­летівся і висіявся на цих територіях.

6-й ведучий. Тієї трагічної ночі лейтенант та сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна - поруч «дихав» смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них шість чоловік загинуло відразу. Так вони жили, працювали і увійшли в безсмертя.

Учениця

Безумство хоробрих -Вогонь на вогонь:

І полум'я серця, І вітер долонь.

Де подих і подвиг В єдине злились.

Як рідна земля І розбурхана вись.

А душа людська Пам'ятатиме вас,

А пам'ять людська Повертатиме вас.

Безумство хоробрих - Де вічність і мить,

Де згасли для вас І життя, і блакить.

Безумство хоробрих - Життя за життя,

Щоб тільки лишилися Мати й дитя.

Не всі виживають, Та житиме світ -

І спів материнства, І день-первоцвіт.

Безумство хоробрих - Безумство живих...

Наш поклик священний - Рівнятись на них.

Де зір наш потьмарить Скорбота земна,

Де нам, як набат, Імена... Імена...

 (Лунають дзвони).

1-й   ведучий.   На   підмосковному   кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно  викарбувані імена

 (Ведучі зачитують прізвища загиблих. Виходять діти зі свічками після кожного зачитаного прізвища).

-    Володимир Павлович Правик.

-    Віктор Миколайович Кібенок.

-    Микола Іванович Титенок.

-    Микола Іванович Ващук.

-    Василь Іванович Ігнатенко.

-    Володимир Іванович Тишура.

2-й ведучий. На жаль, ще можна багато назвати прізвищ людей, які загинули у тому страшному радіаційному пеклі. Відважними і героями, як відомо не народжуються. Ними стають. Вічна пам'ять і слава вам, низький уклін усім покійним нині від урятованого вами народу, від усього людства.

(Хвилина мовчання).

3-й ведучий. Було врято­вано Україну та багато країн від ще страшніших наслідків катастрофи, про які навіть моторошно думати. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова: радіація, зона, ліквідатор, відселення.

4-й ведучий. Багато наших земляків також були ліквідаторами наслідків на ЧАЕС, залишили там частину своєї душі, свого здоров'я. Шана їм і велика подяка!

(Називаються поіменно перші ліквідатори з Христинівки)

5-й ведучий. А на квітучій українській землі з'явилися пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна входити, сади з яблуками, насиченими раді­оактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і на­віть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. Радіація - невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

Учень

Як страшно це - води не скуштувати

У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро!

І хто посмів знічев'я відірвати

Від губ народу цілого відро?

Дивлюсь на землю, на річкові води

І думаю, аж чорна від журби.

А нам казали: «Ви царі природи»...

А ми ж насправді - атома раби!

(Лине лірична пісня).

6-й ведучий. Трагедія Чорнобиля зайняла важливе місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя та людину. Бо це трагедія життя.  Що ж нам відомо про причини трагедії? Чому у квітні 1986 року на ЧАЕС стався той страш­ний вибух? У книзі «Чорнобиль» Юрій Щербак на­водить роздуми академіка Легасова «Ключ до всього, що відбувається, — це те, що тривалий час ігнорувалася роль морального начала, роль історії, культури, духовності. Трагедії могло б і не бути, якби не було в нашому суспільстві байдужості і безвідповідальності».

1-й ведучий. До яких уроків Чорнобиля ми підійшли? Насамперед, це — моральні уроки трагедії. І голов­ним тут є людський фактор. Один із уроків — урок безвідповідальності. Ми були неготові до такої аварії, і коли вже сталася трагедія, довго подавалося все в сутінках напівправди. Лише на десятий день міністр охорони здоров'я республіки попросив людей зачинити кватирки. Дев'ять днів дихали на повні груди нуклідами, набирали берів. Ще один з уроків — низький технічний рівень підготовки працівників АЕС. Керівництво станції по­гано знало реактори. Але не стільки низький технічний рівень, скільки низький рівень відповідаль­ності спричинив трагедію.

2-й ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише зго­дом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз насе­лення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взя­ти в руки щось необхідне. А добро, нажите по­коліннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку. За межу, позначену страшним словом «зона», було виселено 135000 чоловік.

3-й ведучий. Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже бо­ляче — жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

4-й ведучий. Мертві чорнобильські села. Ми відчу­ваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчу­ваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, дере­вах. Земля залишилася без своїх господарів, залиши­лися самотніми подвір’я, стара груша, стежки...Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивують­ся, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.

(Пісня „Лелеки”)

Учень

Не стало села. Є хати і хлівці,
І сива, пекуча сльоза на щоці,

І розпач, що гостро торкнувся грудей, —

Село ще стоїть, та немає людей.

Болючу дорогу обрали вони,

Ростуть на городах густі бур'яни.

Блукають собаки безлюдним селом.

Та пустка і тиша безлюдним крилом

Зриває останню помітку житла...

На карті Вкраїни не стало села.

Учень

А в тім селі — ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

 І дітям в ній не вчитися ніколи.

5-й ведучий. Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов'язане з Чорнобилем. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь - рятувати життя і здоров'я потерпілих, інші допомагали і матеріальні і морально.

6-й ведучий. Полтавщина, Закарпаття і Крим одними з перших відгукнулися на лихо, що спіткало людей, котрі працювали на Чорнобильські АБС, жили в зоні з підвищеним радіоактивної випромінюванням. Серед тих, хто ліквідовував аварію, були й медичні працівники. Там, де пожежа, там завжди й медики.

 (На тлі мелодії пісні  «Люди в  белых халатах» звучить вірш)

Учениця

Люди в білих халатах,

Доземно вклоняюся вам!

В час біди ви солдати

Чи ангели милосердя ?

Це крізь ваші серця

Йде жорстока передова,

Де незмигно чатують  

Порожні очниці смерті.

2-й ведучий. Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйну­ються хати. Разом з ними руйнуються, зникають не­повторні цінності поліської давнини. Поля і луки, ліси й озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля. Чорний круг невідомо на скільки років залишиться незагойною виразкою лоні природи.

3-й  ведучий.  Чорнобиль...  Тепер  це  слово  знає увесь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль. Багато уроків дав нам Чорнобиль: це і урок людської недбалості та безвідповідаль­ності, урок милосердя, професійної чесності, урок людського героїзму і відваги. Біда оголила і загострила найкращі та найгірші людські риси.

(Ведуча читає твір-мініатюру «Громадянський обовязок»)

(Виступ бібліотекаря, презентація книжкової виставки).

(Чути дзвони)

4-й ведучий. Гудуть екологічні дзвони. Тривогою і болем наповнені їх звуки. Болем - за нашу землю, триво­гою за майбутнє наших дітей і онуків. Гудуть, стогнуть, б'ють тривожним набатом дзвони, вони кричать нам. І найгіркішими нотами звучать у їх гулі голоси Чорнобиля, катастрофи, яка вразила весь світ, змусила здригнутися все людство, пам'ять про яку незагойною раною за­лишиться в душі нашого народу. Вони нагадують: пам'ятайте! Хай не повториться!

 (Звук пишучої машинки)

5-й ведучий. Офіційна довідка (травень 1986 р.): із зони вивезено понад 90 тисяч жителів; загубле­но 48 тисяч гектарів земельних угідь, виведено із ладу 14 підприємств; 15 будівельних організа­цій, втрачено 900 тисяч квадратних метрів жит­ла; 10400 приватних будинків. На сьогоднішній день понад 2 млн людей проживає в забрудненій зоні, з них 800 тис. дітей. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

Учень

Земля батьків, укрита чорним пилом, —
Це чорний біль, це горе нас усіх.
Скорить хотіло, але не скорило,

Убить хотіло, та не вбити їх.

Отих людей, що ними пережиті

Усякі біди і страхіття всі.

Ще діти і онуки їхні будуть жити

На цій згорьованій, але своїй землі.

6-й ведучий. Проходять роки після аварії на Чор­нобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не по­лишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобиль   атомний.   Він,   мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська ра­на. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

(Лунає «Місячна соната» Бєтховена).

Учень.

Радіаційна днина б'є на сполох,

Радіаційні стогнуть небеса.

Двадцятий вік - як доля, а не спомин.

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне «бути чи не бути»

Страшно над планетою висить.

Учень.

На землі, у домі вселюдському,

Суперечностей і негараздів - тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Іншого житла у нас нема.

Прилетіли птахи навесні.

Натомили у польоті крила.

Знову чути щебіт і пісні,

І тривоги стримати несила.

Учень.

Чи безпечні пущі і ліси.

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

Хай стане мир міцнішим у стократ.

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль - попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.

(Лине спокійна музика, на тлі якої ведучі читають).

1-й ведучий. Земле наша, матінко-годувальнице, прости нам, твоїм нерозумним дітям, які заподіяли тобі таке чорне лихо. Хтось могутній і недалекоглядний вклав грізну й підступну силу в слабкі й недолугі руки. А ті - не витримали, не справилися. І хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води.

2-й ведучий. Страшну спокуту понесуть за нас наші діти, онуки, правнуки... Але всі ми пови­нні прагнути до того, щоб злу не залишалося на землі місця. Тільки добро треба робити на землі!

 Учень.

Жадання людства — зупинити
Безодні атомної смерч.

Ми ж сівачі,

Ми — сонця діти —

Спроможні зупинити смерть.

Спинити вибухи, ракети,

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні.

Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліти в прах.

Щоб грізне ядерне жахіття

Не спалахнуло на світах.

Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись,

Вола чорнобильська пересторога:

— Людство, зупинись!

(Звучить «Реквієм»).

3-й ведучий. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС, відроджував і продовжує відроджу­вати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згас­не у віках.

Учень.

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

її народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!