Доповідь на тему: «Активізація пізнавальної діяльності та творчих здібностей учнів на уроках хімії»

Сьогодні до випускників середніх шкіл висуваються великі вимоги під час вступу до вищих навчальних за­кладів. Молоді, що закінчила школу, необхідно адаптуватися в складному сучасному світі, тому їй потрібна не стільки сума набутих знань, скіль­ки вміння знаходити їх самостійно, щоб відчувати себе компетентними в будь-якій галузі, творчо мислити, успішно утвердитися в житті. У ре­зультаті роботи в школі я дійшла висновку, що досягти гарних успі­хів у навчанні можна тільки шля­хом підвищення інтересу до свого предмета. Напевно, однією з при­чин утрати цього інтересу є непри­датність деяких традиційних прийо­мів і методів навчання для сучасних молодих людей. Освоєння хімії при­падає в школі на 13-16 років, коли діти перебувають у так званому «кри­зовому» періоді. У цей час особливо розвинене почуття самосвідомості та власної гідності. У цьому віці від­бувається зміна процесів психічно­го розвитку, перебудова ставлення до світу і до себе, виникає потре­ба в самовизначенні й самовира­женні. У підлітка викликає нудьгу і роздратування авторитарний на­тиск, наказ. Я вважаю, що в сучас­ній школі дуже важливий особистісний підхід, необхідно працювати з кожним у зоні його найближчого розвитку. Одним із важливих мо­ментів на уроці для дитини є розу­міння необхідності особистої заці­кавленості в набутті знань, щоб учні могли відчувати свою компетент­ність не лише в результаті проце­су навчання, але й протягом нього. Я вважаю, що це і є умовою розвивального впливу навчання на осо­бистість учня. Тому сучасний урок, на мою думку, має будуватися в по­єднанні спеціально організованої діяльності та звичайного міжособистісного спілкування (готовність дитини до контакту, довірливість, зацікавленість), у такий спосіб че­рез особистісний план спілкування на уроці реалізується врахування ві­кових, психологічних особливостей учнів: їхня готовність до розширен­ня кола спілкування, до співпере­живання проблем дорослих, праг­нення до самоствердження.

Найбільш поширеним методом на­вчання хімії в школі, незважаючи на експериментальний характер цієї науки, є усний виклад нового мате­ріалу вчителем. Останнім часом ба­гато вчителів і методистів працюють над питанням активізації пізнаваль­ної діяльності учнів під час викладу нового матеріалу. Прийоми активіза­ції досить різноманітні, але в основі всіх їх перебуває збудження розумо­вої діяльності учнів.

Для активізації розумової діяльності учнів на уроці необхідно використа­ти їхній життєвий досвід. Іноді вчи­тель цього не враховує - говорить багато й докладно про добре знайомі їм речі. У таких випадках учням стає нецікаво слухати вчителя. Коли учні знають, то вони хочуть розповісти, а не слухати, і їм слід надавати мож­ливість висловлюватися.

Увага учнів - один із факторів, від яких залежить успіх уроку. Відомо, що увага в дорослих учнів більш зосе­реджена, ніж у дітей, однак вона зале­жить не лише від віку, але й від інших обставин (інтересу до досліджуваних тем, складу характеру учня). Тому мені як учителеві часто доводиться замис­люватися над питаннями активізації уваги на уроках.

Активізувати увагу класу і підтриму­вати її на всіх етапах навчального про­цесу, змусити учнів слухати вчителя і своїх товаришів, серйозно спосте­рігати, вдумливо сприймати матері­ал - надзвичайно важливе і склад­не завдання.

У своїй роботі намагаюся використову­вати різноманітні методи й прийоми, застосування яких дозволяє вивчити основний матеріал на уроці.

Вивчення нового матеріалу

1.  Активізації розумової діяльності учнів сприяє виконання вимог до усного викладу вчителя.

2.  Чітка постановка цілей і завдань перед учнями. Зрозумілість і чіт­кість цілей і конкретність завдань мобілізують увагу учнів, а увага активізує мислення.

3.  Послідовність, логічна цілісність викладу.

4.  Емоційність викладу. Емоції, що збуджуються в учнів під час прослуховування, мають не лише ви­ховне значення, але й виконують дидактичні функції.

5.  Проблемність викладу, тобто по­становка питань і завдань у процесі викладу, висунення гіпотез
і розв'язання їх через аналіз про­тилежностей.

Велике значення надаю характеру словесного пояснення нового мате­ріалу. Мова вчителя має бути науко­вою за своїм змістом, простою, чіт­кою, але й образною, барвистою, із застосуванням порівнянь, метафор, епітетів.

Під час вивчення теми «Вода» у 8 кла­сі з метою активізації уваги учнів по­яснення нового матеріалу проводжу в такий спосіб: «Ви подивіться, яка дивна речовина вода. Сама вона рі­дина, а складається з водню і кисню. Речовина, яку ми називаємо водень, горить, а речовина кисень підтримує горіння. Здається, що досить лише кинути запалений сірник у море, як воно спалахне. А виходить навпаки: море не тільки не запалюється, але запалений сірник гасне, якщо кину­ти його у воду».

У10 класі перед вивченням теми «Фос­фор» використовую уривок із книги О. Є. Ферсмана «Цікава хімія» про відкриття фосфору:

«...Але ось у 1669 році одному з ал­хіміків, що працювали в Гамбурзі, пощастило. У пошуках дорогоцін­ного каменю він узяв свіжу сечу, ви­парив її досуха, а чорний залишок прожарив. Спочатку обережно, по­тім сильніше він підігрівав цей зали­шок, і у верхній частині трубки поча­ла накопичуватися біла воскоподібна речовина, що, на здивування алхімі­ка, світилася.

Геннік Бранд - так звали цього ал­хіміка - тривалий час ретельно при­ховував своє відкриття. Марні були спроби інших алхіміків проникнути в його лабораторію. Сильні світу цьо­го приїжджали до Гамбурга, намага­ючись купити в нього цю таємницю. Відкриття справило величезне вра­ження, найвідоміші вчені XVII сто­ліття зацікавилися ним, вважаючи, що нарешті знайдено філософський камінь. Камінь цей світився холод­ним спокійним світлом, який назвали "холодним вогнем", а власне речови­на одержала назву "фосфор"(грець­кою -"той, що несе світло")».

Для мобілізації уваги учнів значну роль відіграє пояснення теми уроку. А її можна повідомити по-різному. Оголосити стисло лише назву, напри­клад «Солі амонію», або дати більш докладну характеристику: «Сьогодні ми повинні вивчити властивості со­лей амонію, довідатися, чим ці солі відрізняються від інших, яке вони мають значення в народному гос­подарстві». Я намагаюся пояснюва­ти за другим варіантом, тому що він змушує учнів уважно поставитися до завдання.

Одним із важливих завдань навчан­ня й підготовки учнів до активного сприйняття нового матеріалу є пояс­нення значення знань з хімії в прак­тичному житті людини.

Наприклад, розпочинаючи вивчення теми «Сульфатна кислота», я так ви­значаю її значення в житті людини:

«... Не дуже часто нам доводиться мати справу безпосередньо із сульфатною кислотою, може здатися, що вона не така вже й потрібна. Однак важко зна­йти інший продукт, що був би таким необхідним, як сульфатна кислота.

Для чого ж вона потрібна? Предмета­ми першої необхідності для нас є -хліб, овочі, крупа. Одержати їх у достатній кількості можна в разі гарного вро­жаю, а його забезпечує насамперед правильне і своєчасне внесення добрив. На виготовлення добрив витра­чається близько половини всієї суль­фатної кислоти, яку одержують на хі­мічних заводах».

Значення експерименту в активізації навчального процесу

Крім іншого, необхідно враховувати той факт, що хімія є одним з кількох шкільних предметів, на якому учні можуть і повинні засвоювати мате­ріал, не тільки слухаючи й читаючи матеріал, скільки здійснюючи свої­ми руками певні дії, а також спосте­рігаючи за діями викладача. Під ви­щесказаним я, звичайно, маю на увазі практичні досліди. Хімічний дослід, особливо якщо він яскравий, ціка­вий або прив'язаний до практично­го життя, здатний по-справжньому захопити учня досліджуваним пред­метом. Під час демонстрації дослідів або проведення їх самими учнями ак­тивізуються всі канали надходження інформації (візуальний, слуховий, до­тикальний). Особливо важливе про­ведення дослідів на початкових етапах вивчення хімії. Адже навіть дорослій людині цікаво спостерігати, як про­являються написи на папері (дослід з фенолфталеїном і амоніаком) або як куряче яйце потрапляє в пляшку з вузьким горлечком (дослід з оцто­вою кислотою), а 13-14-річній дитині це цікаво ще більше. Будь-яка наука без практичного значення - «мертва наука», хімія ж без експерименту - «мертва» апріорі. Дітям, нехай і до­сить дорослим дітям, через психо­логічні особливості завжди цікавіше подивитися, ніж послухати, спробу­вати зробити щось самим, ніж запи­сувати під диктовку терміни й понят­тя. Важко контролювати увагу учнів, стоячи до них спиною біля дошки, за­писуючи формули та правила. Наба­гато легше робити це, проводячи ра­зом з ними хімічний експеримент або дослід. Учень стає не пасивним слу­хачем, дивлячись на якого, не розу­мієш, засвоює він матеріал чи про­сто мрійливо дивиться у вікно, але й активним учасником уроку. Екс­перимент - це та панацея, що заці­кавить і спокійного, відповідального учня, і учня, який не вирізняється по­сидючістю. У будь-якому разі яскра­вість і барвистість хімічного досліду відкладеться в пам'яті в усіх присут­ніх на уроці учнів, і певний мінімум знань одержать як і ті, хто вкрай рід­ко відкриває підручник, так і учні, що займаються постійно.

Молодіжна субкультура і навчальний процес

У нашій школі вчаться учні з різних соціальних шарів, і, відповідно, спо­стерігається значний розрив у психо­логічних характеристиках. Але вік ді­тей, яким викладається хімія, не дарма називають перехідним. Цьому віку властиві певні фактори, що не зале­жать ні від соціального, ні від матері­ального, ні від якогось іншого статусу. Уже не маленька, але ще й не дорос­ла людина хоче, щоб до неї ставили­ся як до рівного. Звичайно ж, учитель не може дозволити собі бути постій­но «у близьких стосунках» зі своїми учнями. Ми не можемо «здитиніти», тому що в цьому випадку з'являєть­ся небезпека, що через інші психоло­гічні особливості цього віку учнів не виконуватиметься основна функція педагога - навчити й виховати, але необхідно цікавитися тією субкультурою, в якій живуть наші учні. Кі­нофільми, книги, комп'ютерні ігри, музика, пісні, якими захоплюється більшість дітей, мають бути не лише об'єктами нашої пильної уваги, але й у міру можливості вивчатися нами щодо їх використання в активізації навчального процесу.

Наприклад, невмирущий «Термінатор» - це просто знахідка для вчителя хімії. Тут і тема аморфності речовин, і розчинення металів, і перехід речо­вин у різні стани. Любителям «важ­кої» музики можна запропонувати знайти найважчий метал (О₃), пояс­нити, що таке корозія металу, взявши за основу не термін, а назву цієї гру­пи. Комп'ютерних же ігор, особливо в жанрі «квест», де хімія бере участь не лише опосередковано, але і пря­мо, просто величезна кількість.

Звичайно, спиратися тільки на цю субкультуру в навчанні було б невір­но, але в схемі «зацікавити → навчи­ти → перевірити» на першому етапі вона може відіграти дуже корисну й важливу роль. Головне - пам'ята­ти й дотримуватися тієї грані, за якою зацікавленість учня предметом пе­реходить у просте обговорення кни­ги, пісні або фільму. У мене є досвід роботи з дітьми з дитячого будинку і, незважаючи на їхні, з об'єктивних причин, складні психологічні харак­теристики, вони позитивно реагува­ли на бажання педагога знати їхні ін­тереси й захоплення.

Насправді прикладів, здатних активі­зувати пізнавальну діяльність учнів, можна навести ще дуже й дуже бага­то. Але формат статті не дозволяє мені розширювати цю тему нескінченно. Підбиваючи підсумок вищесказано­му, хочу насамперед відзначити, що не слід боятися й соромитися вчити­ся самим. Не слід боятися вчитися доброзичливості й відкритості: вони ще нікому не нашкодили. На завер­шення хочу сказати, що всі ми були дітьми й, будемо чесні, на жаль, біль­шості з нас, як і більшості нинішніх дітей, навчатися було нецікаво. Але для того щоб навчатися було цікаво, треба цікаво вчити.