Неділя, 25.06.2017, 23:51
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт учителя хімії Видай Олени Василівни

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Виховний захід: "Андріївські вечорниці"

Андріївські вечорниці

Зал прикрашений українськими рушниками, квітами. Збоку лава покрита домотканим рядном та стіл, застелений скатертиною з українським узором.

Ведуча 1. Шановні гості нашого вечора! Ми раді вітати вас у нашій господі. Давайте разом перенесемося у далеке минуле нашого народу. Тихше... ніч яка місячна! Зорі, як спілі вишні. Он там, під вербами тече річка, біліють хати...

Ведуча 2. З давніх – давен молодь наша намагалася спілкуватися. Де ж збирались вони, коли не було нічних клубів та дискотек? Вони ходили на вечорниці. Ой, нене, нене! Давно це було!

Ведуча 1. Україна! Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світяться яскраві зорі!

Ведуча 2. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі могили в степу та прекрасна народна пісня.

Лунає українська пісня «Ой, там на горі…»

 

Ведуча 1. Українські вечорниці

             Починаєм вже не раз,

             Хай і сміх, і пісня ллється

             В серці кожного із нас.

Ведуча2. Обійдіть весь світ безмірний

             І скажіть, в якій країні

             Так зберігся скарб безцінний,

             Як у нас, на Україні?

Ведуча 1.  Просим всіх у нашу хату,

             Превелику, пребагату,

             Від зірниці до зірниці,

             Хай лунають вечорниці.

Ведуча 2. Гей на наших вечорницях

            Хто сумний – розвеселиться!

            Співи, танці, небилиці –

            Гарні будуть вечорниці!

 

Лунає українська пісня «Ой, там на горі…»  (На сцену виходить Господиня)

Жінка:  Темно, хоч око виколи. Вже час би й вечорниці починати, а нікого нема. Господи, що то я любила ті вечорниці, особливо Калиту. Бувало, візьмеш у матері кусок сала, ковбаси чи паляницю і на вечорниці, аж тини тріщали.

З”являється хазяйка вечорниць, починає застеляти стіл скатертиною, чепуритися.

Хазяйка:  Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б музика та пісні. І то ж споконвіку так ведеться. І ми колись... Як згадаю... Літа-літа! Летять, наче орли сизокрилі.  (Співає)

Непомітно заходить жінка, підхоплює пісню...

Хазяйка: Ой, Наталко, налякала ж ти мене. А я тут молодість згадала, та так сумно стало.

Жінка:  Не треба, Катре, не край мого серця  (Співають разом).

„Ой за гаєм зелененьким

 Брала вдова льон дрібненький

 Вона брала-вибирала,

 Тонкий голос подавала.....”

Лунає українська пісня. У двері хтось стукає. Співаючи, заходять дівчата.

Дівчина:    Ходімо вже, вже час. Швидше.

Дівчина: Добрий вечір, хазяєчко! А чи можна до вас завітати на                        вечорниці? Де ваші ключі?

Хазяйка:   На горищі у вівсі, щоб заміж повиходили всі.

Дівчата:     Спасибі. З Калитою, будьте здорові.

Хазяйка:   Дівчатонька, спасибі. Будьте і ви здорові.

 

Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо вже пора вечорниці

 Всім нам починати.

Ось наліпим вареників,

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості

Хлопчиків гарненьких.

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

 Андріївські вечорниці

 піснею стрічали.

 

 (Дівчата роздягаються)

Музика з фільму «За двома зайцямии». На передньому плані зявляється Галя, яка поспішає на вечорниці.

Галя: Он хтось стоїть, чи не Степан?

Голохвастов (уздрівши її): А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко!

 (Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу)

Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька! Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко,- хіба з’їм?

Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.

Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочка красна. Як повидів я вас, то з того часу і пропадаю!

Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!

Галя: Так і повірили. Шукайте собі панночок!

Голохвастов: Да ви луччі за самих найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, - вірте!

Галя: Хороша пороша, та не для вас!

Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...

Галя: Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.

Голохвастов: Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...

Галя: Та що – що гарні!

Голохвастов: (бере її за руки) Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене!

Галя: Ой, що ви кажете?

Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить... Куріпочко моя! (Обніма)

Галя: Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму!

Голохвастов: (притискує її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар!

 (Галя виривається і тікає, а Голохвастий прямує до виходу)

Дівчина:  Галю, то Голохвастий до тебе женихається?

Галя: Причепився як реп’ях, ледве втекла!

Дівчина: Чомусь хлопці затримуються.

Дівчина: Не хвилюйся! З’являться.

Дівчина: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і горя не знаємо. А як тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти та негаразди. Свекруха буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та колотнеча в сім’ї. Особливо коли під однією стріхою збереться декілька невісток.

 (У буденному одязі на сцену виходить Мелашка і замітає. Змела сміття в купку)

Мелашка: Оце вимела хату, половину сіней, обмела коло призьби і змела в купку. Піду по ряднину та винесу його.(Виходить, а в цей час вибігає Мотря з хати)

Мотря: (дивиться на сміття) Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!

 (Хапає віника і розмітає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною).

Мелашка: Хто це порозкидав сміття?

Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую!

Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа.

 (Почала змітати сміття до порога).

Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!

Мелашка: Авжеж, велика пані. Покалякаєш, княгине, золоті підківки.

Мотря: Не мети до порга, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.

Мелашка: А, ти, поскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? Ось тобі! (Почала розкидати віником сміття)

Мотря: (З подиву аж рот розкрила)То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?

Мелашка: Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я тобі мовчать не буду!

 (Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його і закричала:)

Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!

 (З хати вибіг Карпо і Лаврін та почали забирати у жінок диркача).

Мотря: Одривай хату! Не буду я з ними жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату!

Карпо: Чи ви показились, чи знавісніли? (Заходять до хати)

Дівчина: Невже таке буває?

Жінка: Буває ще й не таке!

Лунає українська пісня. У двері хтось стукає. Співаючи, заходять хлопці в українському вбранні.

Дівчата :   Хлопці йдуть, хлопці йдуть.

Хлопець:  Хазяєчко? Чи можна до вас?

Хазяйка:  Чого?

Хлопець: З вашої ласки хату звеселити.

Хазяйка: Заходьте, звеселяйте. Добрим людям моя хата завжди навстіж.

Хлопці :  А де ваші  ключі?

Хазяйка:  На горищі, за засіками, щоб ви скоро стали чоловіками. (Хлопці заходять)

Хлопці :   Добрий вечір. З Калитою будьте здорові.

Хазяйка:  Дякую.

Хлопець: Ой, Хазяйко, дайте води напитися, бо так хочу їсти, що аж переночувати ніде.

Хазяйка: Щось не теє ти говориш, дивні слова, хлопче, мовиш, краще ось що: нам скажи, що робити вмі­єш ти?

Хлопець: Можу ложки майструвати ще й затанцювати. А як буде ваша ласка — побрехеньки розказати.

Хазяйка: О, це добре діло, заходь та розказуй.

Хлопець: Іду я з ярмарку, по колоді че­рез воду. Тільки став на колоду - та шубовсть у воду вимок, висох, став на колоду. Та знов - шубовсть у воду.

Хазяйка: Ну, тебе не переслу­хаєш.

Хлопець: Коли наше не влад, то ми з своїм назад.

Хазяйка: Всі вже в зборі. Будемо вечорниці починати. А щоб вільно себе почувати, треба в рідної неньки дозволу спитати.

       (Ведучі подають хліб і сіль директорові школи.)

Ведучі: Люба наша ненько! Хліб-сіль просимо прийняти. Чи дозволите вечорниці розпочати?

Директор: Хліб-сіль приймаю, вечорниці розпочати дозволяю!

(Директор приймає хліб і сіль.)

Хлопець: Дівчата! Без нас не сумували, признавайтесь?

Дівчина: Ніхто і не збирався сумувати!

Жінка:  От без троїстих музик було трохи не так. А ну заграйте музики, бо танцювати хочеться.  (Грає весела музика, всі танцюють. Натанцювавшись, дівчата сідають на лави, беруть вишивання, в’язання до рук).

Жінка: Україна – це тихії води, ясні зорі, зелені садки і чарівні українські пісні.

(Хоровод „Пливе човен”)

 

Вбігає Стецько, на шиї в’язка бубликів, він голосно регоче і оббігає сцену. Замітив Ульяну, підходить до неї, довго думає і говорить.

Стецько. Та й патлата! (регоче). А що у вас варили?

Ульяна. (стоїть на місці, не звертає на нього уваги, сумно відповідає) Нічого!

Стецько. Ну!.. Ну!.. а тепер... що?

Ульяна. Що?

Стецько. Що?

Ульяна. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш ­– бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.

Ульяна. Так піди до батька та розпитай, коли позабував еси!

Стецько. Так він – бо добре казав, не іди, каже – говорить, від неї поки обо всім не домовишся.

Ульяна. Ні об чім нам не домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?

Ульяна. Ні, голобчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Ульяна. Тим, що не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Ульяна. Тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Ульяна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, то вона і піде. От я і женихаюсь.

Ульяна. Та я тобі  і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тільки скажу йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця й дасть. (здихнув) Я вже пробував.

Ульяна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього.

Ульяна. Щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання, ще вилами писане.

Стецько. Ей!.. Чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько сказав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я підожду, а поки ще ласкою просю: Піди за мене!

Ульяна. (в сторону) Що мені з дурнем товкти? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

Стецько. Так це ж  увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?

Ульяна. А як же! Присилай, присилай! (в сторону) Побачиш якого облизня піймають.

Стецько. А піч колупатимеш?

Ульяна. А як-то вже не колупатиму? Отак усю повиковирюю (дере його по обличчю)

Стецько. (сміється) Бач, яка жартівлива! Але трохи баньок не викулупала. Зачим так робити?

Ульяна. За тим, що я тебе шаную (в сторону) Як ту собаку рудую.

Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: Як ми оженимося, то що будемо робиги? Га? Кажи, кажи.

Ульяна. Ти знаєш, а я не знаю.

Стецько. Пожалуй, я знаю. А ти чи знаєш?

Ульяна. Та не знаю, ну тебе зовсім.

Стецько. (сміється) Еге! Так я тобі усе розкажу: Ніде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (сміється) Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, тай посідаємо, тай їстимемо. А я так люблю їсти. Усе їв би та їв би. (сідає їсть бублики)

Лунає українська пісня.

Карпо: (до Лавріна) А ти, брате, чого зблід, що з тобою сталось?

Лаврін: Та за мною через степ аж 100 вовків гналось!

Карпо: (оглядається) Що з тобою? 100 вовків! Де б їх стільки взялось?

Лаврін: Ну, нехай вже і не сто, а 50 гналось!

Карпо: Та й 50 диво в нас де б їх стільки взялось?

Лаврін: Не, нехай не 50 але 10 гналось!

Карпо: Тамі 10 не було — знать — один всього.

Лаврін: Нехай один, аби вовк — Страшно і одного.

Карпо: А може то і не вовк?

Лаврін: А що ж то: маленьке сіреньке, а хвостик як шило?

Лунає українська пісня.

Карпо: Чому це ти подряпаний?

Хлопець: Та я ж купав кота.

Карпо: А я от не подряпаний, хоч теж купав свого...

Хлопець: Еге ж! Ти не викручував і не сушив його!

Лунає українська пісня.

Хлопець: Мені сю ніч приснився дивний сон.

Хлопець: Сон рябої кобили? (всі сміються)  Ти краще дай відповідь на таке питання: чому жінка створена з  ребра Адама?

Хлопець: Так це ж єдина кісточка у людини, що не має  мозку.

Жінка:  Та не будемо сваритись! Давайте краще українсьих пісень послухаємо.

(Учні за святковими столами співають українських пісень).

Ведуча 1: Здавна славилась Вкраїна роботящими руками, гарними піснями, мужніми захисниками, народними умільцями та сміливцями.

Жінка: Оголошується конкурс піднімання гирі. Весела музика.

Ведуча 2: Молодь у ті часи не лише мірялась силою, але й дотепністю і спритністю.

Хазяйка: Проводимо конкурс з калитою. Хто відкусить калиту і не засміється. тому даємо приз, а хто засміється – цілує сковороду.

 Весела музика.

Ведуча 1: А скільки то скоромовок та гуморесок знали наші предки. А хіба ми, парубки і дівчата та менш вправні?

Жінка: Оголошується конкурс на кращого скоромовця. Послухайте скоромовку: „Прийшов Прокіп – кипить окріп. Пішов Прокіп – кипить окріп. Як при Прокопові кипить окріп, так і без Прокопа кипить окріп.” А хто краще? (Скоромовки)

Ведуча 2: А зараз оголошується конкурс на кращу гумореску. (Гуморески)

Хазяйка: Та годі вам розмовляти, жартувати, час столи вже накривати. Та які ж вечорниці можуть бути без вареників.  (Вбігає Стецько.)

Стецько: Ось і я до вас вернувся, ось і я вже схаменувся і женитися не буду ні до віку, ну до суду. Так і батькові скажу. А нащо він оженився? Я й без нього б народився. (Побачив вареники) О, я люблю їсти! (витягує ложку). Я б і вдень їв би, і ввечері їв би. (Бере вареник.)

Хазяйка: А тепер всіх прошу сісти. Вареники будем їсти!

Жінка: Спочатку скуштують дівчата вареників чарівних, з загадками і передбаченнями. (Бере перша вареник з макітри, надкушує його).

Дівчина: Вареник із сиром! Буду з чоловіком жити в злагоді і в мирі.

 (Друга дівчина, бере вареник, кусає його)

Дівчина: А мій вареник із сіллю. Що це означає?

Хазяйка: Будеш жити в достатку.

Дівчина: (бере і надкушує вареник) А мій вареник з монетою!

Жінка: Багатою будеш!

Дівчина: А мій вареник з обручкою.

Хазяйка: Заміж скоро вийдеш.

Жінка: Досить ворожити, бо наші хлопці вареничків хочуть.

Хлопець: Ой гарні ж вареники, гарні! Оце будуть господарочки!

  (Пісня „Вареники”)

 

Наварили вареничків для гостей хороших

Їжте, їжте варенички, їжте дуже просим.

В кожній хаті на Вкраїні варенички варять нині

Вас чекають у макітрі варенички дуже ситні.

 

Милі гості, просим сісти, вареники будем їсти

Вареники непогані вареники у сметані.

Їжте, їжте, скільки хочте рахувать не станем.

Може кому буде мало, то ми ще добавим.

 

В череп’яну макітерку ми їх положили

Олійкою з цибулькою добре помастили.

Їжте, їжте варенички, гості наші любі

Вони трохи гаряченькі, не попечіть губи.

 

(Гості вечорниць пригощаються варениками. В цей час демонструється мультик)

Хазяйка: Українські вечорниці вже ми закриваєм

       На наступний раз у гості ми вас всіх чекаєм.

Ведучі:   На добраніч любі гості, не цурайтесь хати

       В цій господі вас щоразу раді ми вітати.

Всі разом: До побачення, будьте здорові.(Вклоняються)

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів