Вівторок, 19.03.2024, 13:46
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт учителя хімії Видай Олени Василівни

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Виховний захід: "Живі у пам'яті народній"

Виховний захід: "Живі у пам'яті народній"

(Зал святково прибраний. Стіл, вкритий скатертиною; горить свічка, перед столом всіяно квітами; на квітах лежить солдатський шолом, солдатські «трикут­ники»; на стенді надпис «Ніхто не забутий. Ніщо не забуте!».

(Звучить Київський вальс, пара танцює  у випускних костюмах. Стихає, обривається вальс, звучить пісня «Священна війна», яка поступово набирає гуч­ності, а потім стихає.)

Варченко. У цей день був випускний бал, юнь прощалася з дитин­ством, кружляючи у вихорі вальсу, були юнацькі мрії, грандіозні плани, яким ніколи не судилося здійснитися. Чорні крила війни закрили сонце.

Постойко. 22 червня 1941 року. Цей день і рік назавжди вкарбувався у пам'яті народній. В недільний ранок, на світанку, впали перші фашистські бомби на нашу мирну землю. Перші вибухові розкати чула рідна земля. Без оголошення війни німецькі війська перейшли кордон України.  У міста і села України вій­на ввірвалася у перші її години.

Іванов.

 

Надходив ранок. Червень. Двадцять друге.

Народжувався день із квітів і роси.

Такі жита, що не дістать рукою,

Така блакить, що в серці не вмістить.

І раптом поле стало полем бою, 

І сонце зупинилося на мить

І танки здибились перед житами,

Вторгаючись в густий клубчастий дим!

І бризнув колос на броню сльозами,

І зерном бризнув, трепетним, живим.

 

Гутник.

 

Це на світанку сталося колись:
Стривожений, із муками і жалем, 

Світ стрепенувся, кров'ю вмить заливсь,

Неначе розпанаханий кинджалом.

Мурзак.

Перші бомби на Київ упали —
І земля сколихнулась до дна...
Грізно радіо скрізь залунало,
Почалась вітчизняна війна. 

Варченко.

 

На нашу землю й долю навалилась.

Тремтять гармати. Б'є на спалах дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.  

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

 

Постойко.

Синів, дочок благає: «Захистіть!».

Страждає в муках Україна мила.

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездоланна сила.

Вуйко.

Гримить гроза війни. Іде розплата.

Покладено судьбу на терези.

Але коли ж порадує солдата

Веселий грім весняної грози?

Звучить музика

Мазуренко. У роки війни в Україні загинув кожен шостий громадянин.  Хто візьметься підраховувати, скільки б вони могли зробити і скільки мати радості. Треба окинути зором небо, сонце і білі хмаринки в ньому подивитися на квітучі дерева в саду, глянути на дитя на руках у матері, щоб осягнути, якими дорогоцінностями вони могли користуватися!

(Заходять два солдати.)

Солдат  1 (Яворський)

Разве погибнуть ти нам завещала, Родина?

Жизнь обещала, любовь обещала, Родина.

Разве для смерти рождаются дети, Родина?

Разве хотела ти нашей смерти, Родина?

Пламя ударило в небо - ты помнишь, Родина?

Тихо сказала: «Вставайте на помощь...» Родина.

Солдат 2 (Матвієнко)

Славы никто у тебя не выпрашивал, Родина.

Просто был  выбор у каждого: я или Родина.

Горе твоє - это наше горе, Родина.

Правда твоя - это наша правда, Родина.

Слава твоя - это наша слава, Родина.

Солдат  3 (Іщенко)

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

Вкладає меча в руки вірного сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів.

 

Виходять по одному три учні.

1-й. За тебе, дівча карооке!

2-й. За тебе, згорьована мати.

3-й За тебе, наш Дніпре широкий!

1-й. За світлу під променем хату!

2-й За море широке, де грає зоря!

3-й. За пісню прозору!

1-й. За спів Кобзаря!

2-й. За тебе, безкрає роздолля!

3-й. За тебе, гілляста діброво!

1-й За тебе, схвильоване поле!

2-й За тебе, дитя чорноброве!

 

Усі солдати (разом). До бою йдемо, щоб ворог загинув повік!

Звучить пісня «На безіменній висоті».Солдати відходять.

Поліщук.

 

Перемогу не гукали в гості -

Брали, виривали із землі,

Аж тріщали од напруги кості.

І серця фугасами в золі вибухали.

На півнеба - хмари.

З них не дощ родючий, а метал.

За ударом - знов тяжкі удари.

Прямо в серце, в душу, наповал.

 

Мазуренко.

 

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені -

Отих, полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні,

їх прийняла війна, лишивши списки, .  

Загиблих в праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски

В гранітнім з каменю стою.

 

Пісня «Альоша» або інша музика

Поліщук. Немає в Україні жодної родини, яку обминула вій­на. Старі сімейні альбоми зберігають для нащадків образи рідних, які 68 років тому залишили батьківську хату, щоб заступити дорогу ворогові, щоб захистити світ від фа­шизму.

Кузьменко. Прощалися поспіхом, нашвидку й рушали, квапля­чись, неначе навздогін за долею. І тільки на останніх пагорбах, за якими надовго чи й навіки зникали рідні хати, озиралися. Та­муючи хвильову тугу неповторним помахом руки, прискорюва­ли крок. Багатьом із них ніколи вже не повернутись до рідної хати, не побачити ні роду свого, ні неба, ні рідної землі. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть навіки.

(Заходять три солдати), звучить музика

Солдат 1. (Яворський) Слушайте! Это мы говорим, мертвые.

 Мы. Слушайте! Это м говорим, Оттуда. Из тьмы.

Слушайте! Распахните глаза! Слушайте до конца.

Это мы говорим. Мертвые. Стучимся в ваши сердца... не пугайтесь!

Однаждьы мыі вас встревожим во сне. Над полями свои голоса пронесем  в тишине.

Мы забыли, как пахнут цветы. Как шумят тополя. Мы и землю забыли.

Солдат 2. (Матвієнко) Какой она стала, земля? Как там птицы?

 Поют не земле без нас? Как черешни? Цветут на земле без нас?

 Как светлеет река? И летят облака над нами? Без нас.

Мы забыли траву. Мы забыли деревья давно, нам шагать по земле не дано. Никогда не дано!

Солдат 3. (Іщенко) Ми йшли до тебе, перемого, довгих чотири роки, 1418 днів, а за плечима залишались перетворені в руїни 714 міст і 28 тис. сіл на рідній Україні. Йшли, не шкодуючи себе, щоб перемогти. І коли при­йшли -. вразились. Як тихо стало на землі! Лише співають солов'ї, до світла тягнеться крізь руїни трава.

Солдати виходять.

Паламарчук.  Прощавайте ті, хто не дожив до перемоги. Ми пам'ятаємо вас. Солдатські душі. Вони очима - зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличучи в небесній долині, линуть на любу серцю батьківщину.

Хуртасенко.

 

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів,

Діскаленко.

 

Не тільки зграйно журавлями
В небесній синяві летять —
Вони в гаях, поміж полями,
В степах тополями стоять.
Торкнутись силяться зеніту,

Немов з легенди, мов живі,

Вони, здається, всього світу,

Усього людства вартові.

 

(Звучить пісня у виконанні учня «Журавлі» (муз. Я. Френкеля, сл. Р. Гамзатова).),

Васьковська.

 

Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород —        

Хто загинув хоробрим у бою,

Захищаючи рідний народ. ,

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава оця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця. 

Скільки їх полягло серед бою!

І однаково боляче нам,

Бо в бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно - життя!

 

Семенюк. У свята Перемоги три кольори. Перший колір - черво­ний, колір крові гарячої. Другий колір - розквітлого саду. Білопінний його прибій, як найсвітліші сни солдатські, що ожили! Третій колір - колір вдовиних хусток. Якби вітром зірвало їх раптом із сивих голів матерів і дружин солдатських, закрили б вони усе небо чорними птахами неперебутнього горя.

Звучить музика.

Учитель.

Ой зачем ты, солнце красное,

Все уходишь — не прощаешься?

Ой, зачем с войны безрадостной, сын, не возвращаешься

Из беды тебя я выручу, прилечу орлицей быстрою.

Отзовись, моя кровиночка! Маленький, единственный...

Белый свет не мил. Изболелась я. Возвратись, моя надежда!

Зернышко моє. Зорюшка моя. Горюшко моє, — где ж ты?

Не могу найти дороженьки, чтоб заплакать над могилою.

Не хочу я ничегошеньки — только сына милого.

За лесами моя ласточка! За горами — за громадами...

Если вьшлаканы глазоньки, сердцем плачут матери...

Белый свет не мил. Изболелась я, возвратись, моя надежда

Зернншко моє. Зорюшка моя. Горюшко моє - где же ты?

(Із Р. Рождественського «Реквієм).

Мурзак. «Не дитяча справа - війна»,- говорили дорослі. Але разом із дорослими піднялися і взяли в руки зброю наші ровесники. Прояв дитячого патріотизму був настільки великим, що всупереч забороні дорослих, які намагалися захистити їх від небезпеки, діти приєднувалися до військових частин, ставали синами та дочками полків. Вони йшли в останній у своєму житті бій з ворогами не заради слави, чи нагороди. Вони свідомо йшли на  смерть в ім'я свободи і незалежності нашої Батьківщини. Вони полягли на полі бою, оплакані матерями; і кличуть нас до мужності й відваги в кожну хвилину нашого мирного життя!

Іванов.

 

Багато літ сплило за журавлями,

Але мені ввижається й тепер:

Отам, де тихі верби край дороги

Стоять в зеленій весняній красі,

Обшарпане, голодне, босоноге,

Бреде моє дитинство по росі.

 «Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

 І твоє невтішне материнське горе —

То прокляття вічне паліям війни!».

 

(Входить ангел зі свічкою в руках (дівчинка з 4 класу).) Звучить музика.

 

Ангел

 

Катами мучена, розп'ята,

Ти не скорилась ворогам.

Ти знала: прийде час розплати,

Впаде на голови катам.

Ти знала: мучитись недовго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце,

І все дивилася на схід,

У далину, де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну - рідний дім.

Летять і летять роки.

Летять і відлітають у вічність.

 

Семенюк. Спливають роки, відлітають у вічність... Понад півстоліття минуло з того дня, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено мільйонами життів наших співвітчизників. Там, де колись точились запеклі бої, піднялися пам'ятники; немов червоні гвоздики, зоріють факели вічного вогню.

Хуртасенко.

 

Хвилина мовчання,

Хвилина мовчання —

Пекуча й терпка, як сльоза.

Як подвиг полеглих,

Хвилина мовчання -

В ній наша любов і гроза.

 

Момонт. Пам'ять про мертвих прийнято вшановувати хвили­ною мовчання. Схиляємо голови низько, щоб шану героям-солдатам віддати. Схиляємо голови перед світлою пам'яттю тих, хто увійшов у безсмертя. Давайте вшануємо пам'ять наших полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

Усі присутні встають. (Хвилина мовчання.)

Гутник. Страшні сліди залишила війна. Багато міст і сіл в перетворила вона на руїни та згарища. Багато днів і но­чей вогняними дорогами крокували визволителі. Не дивлячись на тяжкі перепони вони усе витримали і перемогли. Перемогли тому, що відстоювали право на життя, тому що вірили у свої си­ли й не жаліли свого молодого життя заради Батьківщини.

Вчитель. Сьогодні ці відважні люди серед нас. Сивина вкрила їхні скроні, але молодими залишились серця.

Шевчук. Шановні ветерани! Ми раді бачити вас у в гостях. Прийміть від нас, ваших онуків, низький уклін і щиру подяку за мирне небо, яскраве сонце, щасливу юність і життя.

Кузьменко.

 

Поруч з ветеранами стою,

Наче клятву мужності даю.

Ветерани в світлій сивині,

А на грудях сяють ордени...

Пам'ять серця, пам'ять сивини,

Пам'ять тих, хто не прийшов з війни.

 

Васьковська.

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі - довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!».

 

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Щастя живих бережіть!».

 

Діскаленко.

Ми - не діти війни,

Лихоліття страшного не знаєм,

Із книжок про війну,

Про запеклі бої ми читаєм.

Вуйко.

Ми - не діти війни,

Ми дітьми її тьми не були.

Ми у мирі, у щасті,

У тиші зросли.

 

Ми не дозволимо.

Жаху війни повторити.

Хочемо в мирі,

Любові і радості жити.

 

Низько в скорботі

Знамена схиляємо,

Клятві священній

Навік присягаємо.

 

Наперед виходять усі учасники свята.

 

1-й учень. Іменем сина, що батька не знав 

2-й учень. Іменем батька, що синів поховав!

3-й учень. Іменем жінки, що овдовіла!         

4-й учень. Іменем матері, що посивіла!

5-й учень. Іменем пам'яті з роду до роду!  

6-й учень. Іменем чесним, священним народу!

 

Усі  разом. Люди, бережіть мир!

 (Звучить пісня «Люди мира, берегите мир...».)

Звучить лагідна музика. Учні дарують ветеранам квіти. Діти виконують вальс.

Надається слово ветеранам війни. Свято закінчується.

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів